Легалізація генномодифікованих культур в Україні. Кому це потрібно?
Після певного періоду штилю стосовно генетично модифікованих організмів в українському інформаційному просторі ситуація знову винесла тему ГМО на шпальти газет, інтернет видань та ТБ. Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк нещодавно заявив, що він ініціював питання змін в законодавстві, які б дозволили вирощування ГМО в Україні. Потім президент “Української Зернової Асоціації” Володимир Клименко поскаржився на заборону ГМО і пояснив, як це заважає розвитку національного агрокомплексу. Він також повідомив про підготовлені листи, в яких аграрії вимагають змін в законодавстві, яке регулює питання біобезпеки. У людини, яка ознайомилася з цими новинами, формується уява, що по-перше, ГМО заборонені в Україні та по-друге, що це завдає економічної шкоди українському сільському господарству.
А яка ж реальна ситуація? Звернемося до Закону України „Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів”. Стаття 13 інформує нас про те, що “Забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО до їх державної реєстрації”. Тобто заборонені ті ГМО, які не пройшли державну реєстрацію. Так можливо справа в тому, що досі не розроблена система реєстрації і це є перепоною для аграріїв? Звернемося до Постанови Кабінету Міністрів „Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням” (№ 114 від 18.02.09). Цей документ має багато недоліків, на що я звертав увагу у своїх публікаціях. Але зараз мова про інше. Постанова була прийнята ще у 2009 році, порядок реєстрації був розроблений відповідно до наказу МОЗ “Про затвердження форми Реєстру генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарстких засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням” від 02.07.09 № 475. Відповідну інформацію можна знайти на сторінці МОЗ – http://www.moz.gov.ua/ua/portal/mtse_gmoregistration.
Здається, що з законодавчого боку все гаразд. З 2009 року аграрії, яким до вподоби генетично модифіковані (ГМ) сорти, могли пройти процедуру реєстрації (безоплатно!) і в разі підтвердження безпечності ГМО вирощувати та торгувати продукцією з ГМ вмістом. Але, з певних причин, жоден ГМО не був досі зареєстрований. За моїми даними, єдина заявка на реєстрацію стосувалася ГМ сої 40-3-2 стійкої до дії гербіциду гліфосату виробництва фірми “Монсанто”. Вона була відхилена через брак даних щодо безпечності продукту.
Як ми бачимо, протягом 4 років ніхто особливо не поспішав реєструвати та легально вирощувати ГМ культури. Чому ж саме зараз аграрії так забажали вирощувати ГМ сорти і хто їм не дає це робити?
Цікаві та важливі для розуміння реальної ситуації з ГМО регуляторні зміни відбулися 7 серпня 2013 року. В цей день була прийнята Постанова КМУ №748, згідно якої серед іншого були внесені зміни до Постанови „Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів…”. Ці зміни нічого принципово не поміняли, але… Увага! Нова назва документу звучить так – “Порядок державної реєстрації косметичних та лікарських засобів, які містять генетично модифіковані організми або отримані з їх використанням”. Мова в новій редакції постанови йде тільки про косметичні та лікарські засоби, які містять ГМО. Формально виходить, що зараз відсутній порядок реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів. Нормативних документів, створених після 7.08.2013 року, які регулювали реєстрацію ГМО, пов’язаних із сільським господарством та харчовою промисловістю, мені знайти не вдалося.
Це означає, що пан Присяжнюк та пан Клименко мають рацію і що легально зареєструвати ГМ сорти рослин більше неможливо. Шановний читачу, напевно ви зовсім заплуталися і не розумієте, що це означає. Давайте спробуємо розібратися разом.
Спочатку трохи статистики. За словами президента Американської торговельної палати в Україні Хорхе Зукоскі “Сьогодні третина кукурудзи і 70 % сої в Україні виробляються з ГМ насіння”. В мене немає причин не вірити пану Зукоскі. За різними неофіційними джерелами від 30 до 90 % сої, яка вирощується в Україні, є трансгенною. Я не можу привести офіційних даних тому, що їх не існує. Це означає, що відповідно до чинного законодавства значна частина аграріїв, які вирощують сою, кукурудзу, а до них також можна додати ще картоплю та ріпак, порушують закон. Як каже нам стаття 18 ЗУ „Про державну систему біобезпеки..” “порушення вимог цього Закону і прийнятих на його основі нормативно-правових актів тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність”. При наявності політичної волі у відповідних державних органів зазначені аграрії можуть мати значні проблеми. Тепер згадаємо, що ГМ сорти це не просто “дар природи”, вони мають власника. Велика п’ятірка біотехнологічного бізнесу на сьогодні включає Монсанто (Monsanto), Баєр (Bayer), Сінженту (Syngenta), Піонер (Pioneer) та Доу (Dow). Більшість ГМ модифікацій належать відомій в Україні компанії Монсанто. Тобто ті фермери або аграрні об’єднання крім того, що незаконно вирощують ГМ сорти, ще й порушують права біотехнологічних корпорацій власників ГМ модифікацій. Як важко відстоювати свої судові права у процесах з біотехнологічними корпораціями можна зрозуміти на прикладі канадського фермера Персі Шмайзера, який багато років вів тяжбу з Монсанто з приводу ГМО.
Таким чином, аграрії, які вирощують ГМ сорти, вже на подвійному “гачку” – державних контролюючих органів та корпорацій. Що буде далі? Пропоную свою версію. В дусі української політики будуть прийняті якісь “дозвільні” закони, які легалізують існуючі ГМ культури. Аграрії в захваті від чергового “покращення” і тут на сцену виходить біотехнологічна корпорація (наприклад “Монсанто”) і нагадує чиєю власністю є ці культури і з ким потрібно узгоджувати їх вирощування. Після цього вирощування ГМ культур в Україні буде під контролем відповідних корпорацій, а кошти аграріїв будуть активніше поповнювати корпоративну скарбницю.
Нам, пересічним громадянам, можна було б не дуже перейматися долею коштів агробізнесменів. В океані бізнесу виживають зазвичай “зубасті акули”. Але глобальний наслідок для України буде стосуватися не лише аграріїв.
Нагадаю, що з себе уявляють сучасні комерційні сільськогосподарські ГМ культури. Абсолютна більшість генетично модифікованих культур представлена 4-ма видами: соєю, кукурудзою, бавовною та ріпаком, та двома модифікаціями – стійкістю до гербіцидів та стійкістю до комах-шкідників. Так, наприклад, у 2009 році в США, одному з найбільших виробників ГМО, 89 % ГМ культур були гербіцид стійкими. Щоб було абсолютно зрозуміло, такі культури генетично модифіковані спеціально для того, щоб толерантно реагувати на обробку гербіцидами. Вони набагато менше вразливі до гербіцидів, ніж бур’яни.
Впровадження так званих “готових до раундапу” (Roundup Ready) ГМ культур в США призвело до зростання використання гліфосатних гербіцидів в 15 разів в період з 2004 по 2005 рік і ще на 28 % з 2005 по 2010. Продаж гербіциду “раундап” склала 48 % загальних корпоративних продажів компанії Монсанто в першому кварталі 2008 року. Таким чином, сучасні ГМ культури є таким собі міксом “небезпечна хімія + потенційно загрозлива біологія”.
Поширення ГМ культур це ще один цвях у труну дрібних фермерів. Досвід вирощування ГМ культур демонструє орієнтованість на великі агрогосподарства. Так, за даними доповіді “Друзів Землі Європи” (Friends of the Earth Europe), більш ніж 97 % (498 мільйонів з 513) фермерів, які обробляють менш ніж десять гектарів землі, не використовують ГМ культури. Для цього існує декілька причин. Одна з них виходить з самого переліку комерційних ГМ культур. Соя, кукурудза, бавовна та ріпак — сільськогосподарські культури, орієнтовані, як правило, на зовнішню торгівлю для забезпечення не харчових потреб, а виробництва сировини для текстильної, кормової та паливної промисловості. Дрібним же фермерам важко конкурувати з великими господарствами, які орієнтовані на значні прибутки такого бізнесу.
Друга причина, яка тісно пов’язана з першою, це відсутність модифікованого насіння місцевих культур, які, як правило, вирощують дрібні фермери. Вони продовжують використовувати сорти, традиційні для їх місцевості, які добре адаптовані для кліматичних та природних умов. Третя причина полягає в високій ціні патентованого ГМ насіння порівняно з традиційним посівним матеріалом.
Сільськогосподарське вирощування ГМ культур є значною загрозою для традиційного та органічного землеробства. Мало того, що необхідність розділення та тестування виливається в додаткові затрати для виробників традиційної та органічної продукції, ще й постійна загроза “ГМ забруднення” супроводжує весь процес вирощування та виробництва. Додаткові витрати, пов’язані з забезпеченням чистоти продукції, складають приблизно 13 % загальних витрат для кожного з продуктів. Загальна кількість відзначених ГМ забруднень дорівнює 274 випадкам з 1996 року.
Наведу лише один приклад. Іспанія — єдина країна ЄС, де ГМ кукурудза вирощується на значних площах. У 2007 році в продукції органічної пекарні “Rincon del Segura” було знайдено ГМ кукурудзу. Це унеможливило продаж будь-якої продукції пекарні з вмістом кукурудзи протягом 2007 року і стало причиною втрати значної кількості клієнтів, що призвело до великих економічних збитків та втрати репутації. Це означає, що в разі реалізації викладеного мною сценарію можна забути в найближчій перспективі про розвиток органічного землеробства на теренах України.
До речі, якщо агробізнесмени сподіваються, що легалізація існуючих ГМ сортів повністю вирішить проблему контролю за наявністю ГМО, то вони помиляються. Україна є стороною „Картахенського Протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття”. Ця міжнародна угода регламентує (серед іншого) транскордонне переміщення ГМО. Щоб було зрозуміло, яку відповідальність несе Україна, приведу статтю 25 документу повністю. “1. Кожна Сторона вживає необхідних внутрішніх заходів, які спрямовані на попередження і, у відповідних випадках, передбачають покарання за транскордонне переміщення живих змінених організмів, які здійснюються з порушенням її внутрішніх заходів з виконання цього Протоколу. Подібні переміщення вважаються незаконними транскордонними переміщеннями. 2. У разі незаконного транскордонного переміщення зачеплена (чудовий офіційний переклад) Сторона може вимагати від Сторони походження, щоб вона вилучила за свій власний рахунок відповідний живий змінений організм шляхом репатріації або знищення, залежно від обставин. 3. Кожна Сторона надає Механізму посередництва з біобезпеки інформацію про випадки незаконних транскордонних переміщень, які її стосуються.”
Тобто контроль за вмістом ГМО в продукції, що йде на експорт, має бути дуже ретельним. Якщо так званий євроінтеграційний вектор України залишиться, то поширення ГМО буде мати негативні наслідки для торгівлі з країнами ЕС, які є найбільш скептично налаштованими з приводу ГМО країнами світу.
Наявність дієвої системи біологічної безпеки є необхідною ознакою сучасної країни, яка дбає про про своїх громадян та орієнтується на органічне землеробство. А дієва система біобезпеки потребує зваженої державної політики, професійного підходу та експертного громадського контролю. Чи існують ці складові в Україні? Дайте відповідь на це питання самі. Але, в будь якому разі, ми маємо цього прагнути.
Автор: Олексій Ангурець, координатор національної кампанії з біобезпеки та контролю біотехнологій Української Екологічної Асоціації “Зелений Cвіт / Друзі Землі України”
