Михайло Михалко – зелений воїн
В нашому зеленому русі є надзвичайно цікаві та легендарні люди. Михайло Михалко – член ради УЕА Зелений Світ / Friends of the Earth Ukraine, дисидент, патріот, борець за незалежність України. З початку заснування Зеленого світу був і залишається одним з найактивніших борців за права людини та екологічні права в Україні. Саме він добився надання статусу Національного Голосіївському парку, який з 1988 р. захищав від знищення, через це на нього неодноразово скоювались замахи.
Коли у нас в 2015 р. були обшуки він дуже підтримував нас. У 1984 р. у нього теж були обшуки. Йому давали 11 років в’язниці, адвокат змогла зменшити йому термін увз’язнення до 3 років, яке відбував у таборі загального режиму № ЮА–45/75 у сел. Біличі під Києвом. Вважаючи, що на волі залишалося багато незробленого, клопотався про помилування: «Я зрозумів свої помилки. Більше так робити не буду». Але й у неволі продовжував агітацію серед в’язнів, за що його декілька разів викликав начальник колонії і попереджував: «Михалко, зупинись, бо одержиш тюрму в тюрмі і на волю ніколи не вийдеш». Амністований у 1992 році, а у 2008 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
М.Михалко
Фото focus.ua
Пан Михайло каже, що влада залишається паганою, розповідає, як друкував листівки за незалежність України: “Я став маскувати свої листівки під оголошення. Наприклад: “Продається друкарська машинка для виготовлення листівок за незалежність України”. Тобто міліція бачить, що в оголошенні є слово “продається”, та не звертає уваги, а хтось інший побачить і задумається. Інша листівка: “Міняю першого секретаря ЦК Компартії України Щербицького на Петра Юхимовича Шелеста. Можливі варіанти, але кандидат обов’язково не повинен бути кремлівським сраколизом”. Це було в 1977 році.”
На початку 80-х років пан Михайло був у Дніпрі, розповідає про музей: “Якось у Дніпропетровську зайшов у музей Яворницького та прочитав там оригінал листа запорізьких козаків. Переписав собі і вирішив у такому ж стилі писати листа Щербицькому. Написав, що вони там всі продажні шкури, що продали українську мову. Надрукував і відправив йому. Але ж я хитрий. Пішов на вокзал і попросив чоловіка, який їхав у Владивосток, кинути листа у скриньку там. Той кинув, і цей лист прийшов Щербицькому. Піднявся переполох. Але я не знав про це.”
Повне інтерв’ю читайте тут.
