Майдану тлумне тло
“… Майдану тлумне тло
Взяло його у себе i вело ще,
Коли вiн впав у центрі тої площi,
А поля за майданом не було.”
Фонтани, сігвеї, веселі музики, білий ведмідь… Перший раз після революції просто пройшовся у неділю по Хрещатику та Майдану до низу Інститутської. Завжди згадується вір Коротича. А ми на цьому самому місці з Olexiy Angurets грілися біля бочки, потім майже всю ніч стояли на Інститутській. Небагато було людей сьогодні. Гарна погода, краще поїхати за місто. Туристів мабуть теж не так багато.
Немолода молодиця біля пам’ятника читає Шевченка, дуже виразно, артистично, вражаюче! Тримає мегафон в руках і читає вірші. Коло неї немає слухачів, але вона виступає, мов на сцені, багато віршів – все напам’ять. Поки я там був, послухав мабуть чверть “Кобазаря”: “Немає іншої країни, немає іншого Дніпра…”
Мирний Київ, мирний майдан. 2 роки пройшо. Війни не відчуваєш тут у центрі Києва, вона дуже далеко, вона далеко психологічно, ментально, лайфстайльно. Вона так же далеко, як мороз 2014, розстріли на цьому ж місці, наша бочка, біля якої ми грілися. В камуфляжі зустрів одного хлопця, солдата ЗСУ. Сільський моторний парубок, робив селфі із своєю дівчиною на майдані.
Підходить до мене дівчина, просить дати гроші на госпіталь, пропонує за це взяти жовто-блакитну стрічку. Це дійсно якийсь інший вимір. Що я можу їй сказати? Моя сестра Natalia Khazan, коли був майдан зробила тисячі стрічок, які ми роздавали в Дніпрі та Києві, а потім коли почалася війна на свій день народження замість подарунків зібрала клька тисяч грн на лікування бійців.
“Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя…” – продовжує читати вулична акторка. Майдан. Він зовсім інший, але дуже схожий на вчорашній. Його тлумне тло взяло своїх героїв, вони залишилися вічно на майдані. Життя рухається вперед – фонтани, сігвеї та веселі музики…
Гарного всім тижня.
