Період розпаду совісті

“Радіаційний ГУЛАГ у центрі Європи, або Чорнобильська одіссея професора Юрія Бандажевського” – ця публікація в DT.UA (№44, 2011р.) виразно віддзеркалює негаразди на терені чорнобильських проблем, що спостерігаються на всіх рівнях нашого суспільства.

Право обговорювати таку надзвичайно складну проблему мені дає той факт, що ось уже 25 років дієва увага нашого фонду прикута до гострих питань зменшення впливу радіонуклідів на людський організм через різні форми допомоги населенню, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, особливо дітям.

Рік у рік Україна звітує про свої досягнення в галузі радіології та радіаційної медицини. Отримано багато теоретичних розробок, з’явилися нові дані в цій галузі, витрачено величезні кошти на наукові дослідження, але дієвого практичного плану запобігання хворобам та смертям немає. Бо немає розумного далекосяжного плану профілактичної роботи з допомоги тим, хто постраждав від дії «мирного» атома.

Чорнобильська тема розробляється по-різному: хтось щоденно допомагає жертвам аварії на ЧАЕС, а хтось результативно «доїть чорнобильську корову», «дахуючись» міжнародними висновками. Так, у першому Звіті ООН про наслідки глобальної катастрофи не було досліджено здоров’я ліквідаторів. Десятиденне, з 26 квітня по 6 травня 1986 року, опромінення довкілля автори звіту трактували як «короткочасне». Але найстрашніше інше — «завдяки» такому звіту було змарновано час, і його не повернути, як не повернути втраченого здоров’я людей, котрі вчасно не отримали медичної допомоги. Другий Звіт ООН цинічно відкинув справжні наслідки Чорнобиль­сь­кої катастрофи, визнаючи за Чорнобилем лише соціально-психологічну напругу та зв’язок виникнення раку щитоподібної залози з радіаційним опроміненням. У третьому звіті повторюється стара брехня про безпечність малих доз радіації. У пресі навіть з’явився вислів «ООН втомилася від Чорнобиля». А все тому, що ще в 1959 році МАГАТЕ і ВООЗ уклали між собою договір про нерозповсюдження даних про наслідки аварій на АЕС на здоров’я людей (якщо ці дані суперечать інтересам МАГАТЕ). 1992 року в Зальцбурзі (Австрія) прозвучав заклик до реформування МАГАТЕ як організації, що має займатися тільки конт­ро­лем за застосуванням атомної енергетики, а не її пропагандою.

Ще 1978 року американський дитячий лікар Хелен Келдикотт попереджала людство, що мовчання лікарів про зв’язок між ядерною технологією й радіацією та здоров’ям призведе до збільшення онкологічних і спадкових захворювань. У 1982 році в Україні було опубліковано дані іноземних авторів, які свідчать про небезпеку радіаційного впливу на стан здоров’я вагітних жінок і дітей, зокрема про народження дітей з уродженими вадами від опромінених батьків, та шкоду для здоров’я від радіаційно забруднених продуктів харчування. Аліс Стюарт — фахівець із вивчення впливу малих доз радіації, яка досліджувала стан здоров’я робітників військового заводу в Ханфорді та жертв атомних бомбувань японських міст (з нею я зустрічалася на міжнародній конференції у Вашингтоні в 1991 році), довела, що вплив радіації, отриманий у малих дозах, але впродовж тривалого часу, призводить до більшого ризику виникнення ракових захворювань, ніж така ж, але одноразова доза. Джон Гофман — почесний професор з молекулярної та клітинної біології Каліфорній­ського університету в Берклі, видав книжку, присвячену вивченню наслідків Чорно­бильської катастрофи, в якій дає надзвичайно невтішний довгостроковий прогноз. Саме малі дози за 25 років зробили свою велику чорну справу, призвівши до збільшення кількості хворих людей. МИ ЖИВЕМО НЕ ПІСЛЯ, А ПІД ЧАС ЧОРНО­БИЛЬ­СЬКОЇ КАТАСТРОФИ.

Росте нове покоління, якому залишається у спадок проблема поховання радіоактивних відходів, досі немає одностайності і впевненості у правильності рішення щодо будівництва другого «Укриття» над зруйнованим 4-м блоком ЧАЕС. Чорнобильські проблеми розпорошуються по різних міністерствах, чітких програм їх подолання немає, новий міністр, як правило, не знає, що робив його попередник. А що ж лікарі? Україна має потужну команду фахівців у складі Національної академії медичних наук. Багато її представників правдами і неправдами отримали на болючій чорнобильській проблемі нагороди та інші почесті, опублікували наукові статті й монографії. А де ж їхні голоси протесту проти звітів МАГАТЕ? Чому вони не б’ють на сполох з приводу катастрофічної ситуації зі станом здоров’я населення України?

У Міністерстві охорони здо­ров’я ліквідовано Управління радіаційного захисту населення та медичних проблем аварії на ЧАЕС. (Тепер дехто пропонує і саме Мінздоров’я об’єднати з Мінсоц­політикою. Може, це й логічно: навіщо міністерство, коли вже нічого охороняти?) На це управління було покладено функції організації якісної кваліфікованої медичної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок Чорно­биль­ської катастрофи, розгалуження мережі спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, організації та методичного забезпечення проведення моніторингу радіаційного забруднення об’єктів довкілля і оцінки дозового навантаження на населення України. З 2005 року в МОЗ залишився лише сектор радіаційної безпеки і медичних проблем аварії на ЧАЕС, у якому працює аж чотири (!) людини. Відтак, фактично ліквідовано можливість системного підходу до вирішення проблем радіаційної безпеки в Україні, яка навіть не соромиться демонструвати перед усім світом свою неспроможність у подоланні наслідків Чорно­бильської катастрофи.

Професор Ю.Бандажевський, який грунтовно обізнаний із усіма найтяжчими аспектами чорнобильської проблеми, потрапив у самісіньку «десятку», коли почав свою діяльність в Іванківському районі Київської області. Я добре знаю цей район, бо наш фонд надає йому гуманітарну допомогу (медичне обладнання, профілактичне обстеження здоров’я дітей, організація їх відпочинку в Ірлан­дії) ще з 1994 року. За стислий час Ю.Бандажев­ський встиг ретельно ознайомитися з медичними проблемами зазначеного району, провести дві міжнародні конференції за їх результатами, знайти підтримку практичної допомоги в адміністрації району та області, а також представити обгрунтовані дані колегам із Франції для подальшого спільного профілактичного обстеження постраждалих та їх лікування.

Що відбувається сьогодні? Про це ми довідалися з вищеза­значеної публікації в DT.UA. Очевидно, заборона на перебування Координаційного аналітичного центру «Екологія і здоров’я», очолюваного Ю.Бандажевським, на базі Центру радіаційної медицини — не випадкова. З’явилася вона одразу після того, як Євросоюз прийняв рішення виділити кошти на дуже цікавий проект в Іванківському районі. (Чи, можливо, пані корупція накинула оком на привабливий шмат зелених галявин, чисте лісове повітря з думкою про приватну лікарню?) На моє звернення до президента Академії медичних наук А.Сер­дюка надійшла стисла відповідь: «…НАМН України до цього не має ніякого відношення». При­чому під час зустрічі Андрій Михай­лович схвально відгукнувся про наукові праці Ю.Бандажев­ського. До речі, за цикл праць із комплекс­ного дослідження впливу Чорно­бильської катастрофи на довкілля, наукове обґрунтування реабілітації забруднених територій та радіаційного захисту населення України А.Сердюк у складі групи вчених удостоєний Державної премії в галузі науки і техніки. У сфері його інтересів — також контроль за якістю та безпекою продуктів харчування.

Отож логічно було сподіватися, що знання й досвід всесвітньо відомого лікаря і вченого Ю.Бан­да­жевського будуть затребувані в Україні для дієвої допомоги тим, хто постраждав від катастрофи на ЧАЕС. Згадаймо: академік НАНУ С.Комісаренко ввів в обіг термін «чорнобильський СНІД», що виникає під впливом малих доз радіації. Ми опромінювалися через повітря, воду, продукти харчування. За період після аварії на ЧАЕС радіоактивний цезій і стронцій «попрацювали» у м’язах та кістках, — про це йдеться у статтях і монографіях учених із Центру радіаційної медицини, з описом тяжких захворювань. Але ж саме з цього центру надходили занижені розрахунки за «методикою-97», під тиском із боку «наукових авторитетів» у поєднанні з підтримкою зацікавлених осіб, які свого часу замовчували справжній стан речей. Націо­нальна комісія з радіаційного захисту населення України (НКРЗУ) під головуванням академіка Д.Гродзинсь­кого давно викрила ці шахрайські дії, але подолати чиновницькі жорна неможливо.

Ретельно перевіривши методики розрахунку доз опромінення, НКРЗУ вимагала оприлюднити справжні дози. Академік Гродзин­ський неодноразово виступав на засіданнях Комітету з чорнобильських проблем Верховної Ради, де переконливо доводив, що дози зменшено у 200 — 300 (!) разів. У січні 2008 року опубліковано статтю, в якій вчений секретар НКРЗУ професор В.Калина та член НКРЗУ, завідувач лабораторії радіобіології, доктор біологічних наук Ю.Кут­лах­медов обгрунтували потребу перезатвердити дози. Завдяки професорові В.Геор­гієв­ському доведено, що в окремих регіонах дози зменшено майже у 800 разів. Документи надіслано до Кабміну — для ознайомлення й затвердження. Звідти — до МНС, далі «фахівці» відфутболюють життєво важливі дані до Мінохо­рони здоров’я, а замикається зачароване коло в Центрі радіаційної медицини, де й з’явилися на світ міфічні розрахунки дозового статусу населення.

Зараз НКРЗУ очолює народний депутат В.Скубенко, чий фах дуже далекий від цієї надзвичайно важливої для України проблеми. Членом комісії є І.Ліхтарьов, якого понад 20 років не включали до складу НКРЗУ через категоричні протести громадськості. Цей професор Центру радіаційної медицини НАМН України заявляв, що можна знехтувати малим вмістом плутонію в харчових ланцюжках та «гарячими» частками в легенях. І це все стверджується в підписаній ним заяві, де малою дозою радіації вважається 100 рентгенів. Пан Ліхтарьов, мабуть, так само легко в 1987 році поставив свій підпис під дозволом будувати на цезієвій плямі місто Славутич, яке протягом багатьох років поглинає величезні бюджетні кошти на соціальну та медичну підтримку мешканців.

Будь-яка доза, хоч би якою малою вона була, є канцерогенною й генетично небезпечною. Такий висновок оприлюднено за два роки до Чорнобильської катастрофи в журналі Міністерства охорони здоров’я колишнього СРСР. Дослідження доктора медичних наук М.Пилинської довели цей феномен на рівні деформації хромосом, її праці цитують за кордоном. Також відомо, що перші амбулаторні картки жертв аварії неодноразово переписували, а молоді люди — ліквідатори, котрі працювали біля руїн четвертого енергоблоку, так і не дочекалися розшифрування тих записів… Ось де паростки брехні про буцімто «не такі вже й значні медичні наслідки Чорнобильської катастрофи», що лягли в основу висновків експертів на Чорно­бильському форумі-2005 (Відень). На жаль, Україна з приводу таких неправдивих висновків так і не заявила офіційного протесту.

Вирішення проблеми Чорно­биля потребує чистої совісті. Для такої субстанції як совість не існує періоду напіврозпаду. Совість або є, або її взагалі немає. Період розпаду совісті у наших чинуш триває.

Наталія Преображенська

Голова правління Благодійного фонду спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи, кандидат біологічних наук

«Дзеркало тижня. Україна» №46, 17 грудня 2011р.