Енергетична перспектива України
Стаття відомого громадського діяча, енергетика, ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС, народного депутата першого скликання. Володимира Усатенка.
Володими Іванович був членом Національної комісії з радіаційного захисту населення, протягом багатьох років він досліджував тему Чорнобиля, а будучи депутатом займався розробкою так званих «чорнобильських» законів. Зараз очолює комісію з питань енергетики та Чорнобильських проблем Української Екологічної Асоціації «Зелений світ».
Енергетичне господарство України – як конгломерат, до складу якого входять суб`єкти господарювання щодо розвідки, видобування, переробки, виробництва, зберігання, закупівлі, транспортування, передачі, розподілу, збуту чи продажі енергетичних продуктів – палив, електричної і теплової енергії, є природною монополією, діяльність якої не забезпечена єдиною системою державного регулювання, статистики, стратегічного планування, моніторингу виробництва і споживання енергетичних продуктів, формування їх балансів.
Відповідно, загальнодержавних критеріїв щодо оцінки стану енергетичного господарства і його перспективи немає. Всілякі програми і проекти, що діють в певних секторах енергетичного господарства, спорадично впливають на динаміку відносин всередині цього конгломерату, але якісних змін основних індикаторів життя суспільства – якість життя людини, безпека її життя і діяльності, доступність до цивілізаційних благ чекати не доводиться. З цієї причини процеси, які відбуваються в енергетиці виходять на чільне місце щодо формування економічних, соціальних і політичних ризиків в найближчій перспективі.
Стосовно ефективності використання енергії, то Україна є безсумнівним світовим лідером марнотратства – у 2,6 разів вище середньосвітового рівня. З урахуванням того, що залежність України від імпортованих енергоносіїв складає 61%, таке марнотратство виводить країну за межі нормальних економічних ризиків існування.
Структура споживання первинної енергії в Україні відзначена тим, що її складові – природний газ – 41% і ядерне паливо – 17% не тільки є рекордними в світі за обсягом а і належать до критичного імпорту.
Баланс видобутку та споживання вугілля наступний: – загальний видобуток складає близько 80 млн. тонн, при зольності 38,7%., споживання 66 млн. тонн, з них тепловими електростанціями -25,2, коксохімія – 32,6, комунально-побутові потреби -3,6, інші – 4,5.
Баланс нафти і газового конденсату – видобуток всього – 4,3 млн. тонн, імпорт 23,7. Споживання (разом з переробкою) 28,0, для внутрішніх потреб 18,0.
Баланс газу – власний видобуток 20,4 млрд. куб.м., імпорт 56,4. Споживання – 76,8, з яких технологічні втрати – 9,0, виробництво електричної та теплової енергії 19,1, металургія 9,5, хімічна промисловість 8,6, машинобудування – 1,5, виробництво будматеріалів 1,5, харчова промисловість 2,1, АПК – 0,7, населення 17,7, транспорт 0,5, інші споживачі – 6,6.
Ядерне паливо – потреби АЕС України на 100 відсотків залежать від поставок свіжого ядерного палива з Росії, частково, на 30% скомпенсовані поставками з України уранового концентрату власного видобутку і переробки.
Встановлена потужність електростанцій України складає 52,7 млн. кВт., з них теплові – 30,5, атомні – 13,8, ГЕС і ГАЕС – 5,1, блок-станції та ін. – 3,3. Впродовж останнього десятиріччя 21,8 млн. кВт потужностей не було задіяно в осінньо-зимових максимумах навантажень і повинні бути списані в установленому порядку. Продовження їх експлуатації призвело до розбалансування вмотивованих тарифів і викликало потребу в перехресному субсидуванні окремих суб`єктів діяльності в енергетичній сфері і, відповідно, появи системних зловживань. Штучно створені умови, коли частка виробництва енергії на АЕС складає майже 50%, спричинили до різкого погіршення економічних показників теплових станцій, а використання енергоблоків ТЕС в режимі поточних параметрів спричиняє до значних перевитрат органічного палива і призводить до наднормативного забруднення навколишнього природного середовища.
Штучне формування низького тарифу на електроенергію поставило АЕС в особливо небезпечні умови щодо виконання регламентних заходів з дотримання ядерної безпеки АЕС. Це викликало перевантаження атомних станцій радіоактивними відходами і відпрацьованим ядерним паливом. В порушення принципів ядерного законодавства України, що не допускає відкладених рішень з питань поводження з РАВ, відпрацьованим ядерним паливом, ядерним страхуванням і накопиченням коштів на зняття енергоблоків з експлуатації вносяться законопроекти щодо змін чинного законодавства. Автори цих змін насамперед дбають про свої статки і виводять Україну за межі здорового глузду з дотримання елементарних вимог ядерної і радіаційної безпеки. Так, будівництво регіонального сховища для відпрацьованого ядерного палива АЕС України в зоні відчуження ЧАЕС створює негайну і невідворотню загрозу для всього населення України.
Не менш вагомою загрозою є стан справ в зоні відчуження ЧАЕС. Виокремлення ЧАЕС зі складу НАЕК Енергоатом в 2000 році і фінансування зупиненої станції з бюджету держави призвело до повного зняття відповідальності експлуатуючої організації за ядерну установку до кінця її життєвого циклу. Це стало причиною того, що на проммайданчику ЧАЕС не було здійснено жодного успішного проекту. Закордонні підрядники за неуспішне виконання проектів сплачують за позовом Еврокомісії штрафи, а замовники і інспектори від України – заохочення від власного керівництва. Можна з упевненістю говорити про те, що новий безпечний конфайнмент ніколи не стане чинником безпеки для «Укриття». Якщо він буде колись побудованим, то буде тільки заважати перетворенню ЧАЕС в безпечну систему.
Все інше, що стосується будівництва нових енергоблоків АЕС, збільшення видобутку урану і будівництво підприємств ядерного паливного циклу не є можливим без встановлення балансу в утворенні радіоактивних відходів і темпів їх передачі у власність державі для негайної переробки і захоронення.
Але держава, в особі її змінних урядів, вітчизняний енергетичний менеджмент і все українське суспільство стали заручниками світової кон`юнктури щодо цін на свіже ядерне паливо. У відповідності з прогнозами МАГАТЕ 70-х років минулого століття, до 2000 року у світі мало бути введено в дію 4500 реакторів. Всі країни, що мали елементи ядерного паливного циклу нарощували їх продуктивність з надією зайняти вигідні позиції на урановому ринку. Проте на сьогодення ми маємо тільки 438 реакторів у світі і серйозну конкурентну боротьбу за можливі ринки збуту ядерного палива. Внаслідок цього ціна ядерного палива знизилася майже в чотири рази. Неповне відшкодування затрат видобування уранової руди, її переробки і збагачення призводять до екологічних катастроф в тих місцевостях де ведеться ця діяльність. Атомна енергетика, яка за рахунок низької паливної складової, відкладення на майбутні покоління основної частки витрат, включаючи витрати на обов`язкові заходи з безпечної експлуатації обладнання АЕС, створила ілюзію дешевої ядерної кіловат-години і, відповідно до свого статусу рятівниці низького тарифу, втратила контроль за межею виправданої міри ризику. Наступні заходи ядерного менеджменту – чи то спроби подовження ресурсу АЕС, чи будівництво нових ядерних блоків, чи фабрикація власного ядерного палива і накопичення відпрацьованого палива на території України – не тільки звичайна авантюра з метою отримання контролю за грошовими знаками, а стрімке пришвидшення небаченого раніше рівня аварійності і повної деградації ядерної енергетики.
Такий саморозвиток енергетики уже зараз призвів до обмеження доступу малозабезпечених верств населення до енергетичних благ, а незабаром почнеться ланцюгова реакція розпаду системи. Спочатку нищівного занепаду досягне теплова генерація в електроенергетиці, коефіцієнт навантаження якої становить 26,5%, а середня собівартість електроенергії 32,01 коп/кВт, теплоенергії 183,19 грн/Ткал.
Щодо перспектив енергетичного господарства України важливо засвоїти, що динаміка світового розвитку уже поставила свої умови стосовно структури і сфери енергетичного попиту. Японська катастрофа 10 березня 2011 року поставила перед кожною країною, що використовує атомну енергію, проблему безпеки життя людей в умовах недооцінених ризиків природних явищ, терористичних актів, соціальних заворушень і економічних катаклізмів. А це значить, що майбутнє України повністю залежить від спроможності національного інтелекту усвідомити різницю між енергетичним бізнесом, який розквітнув на сумних реаліях сьогодення і раціональним веденням енергетичного господарства, що є основою для розвитку України як країни, в якій найбільшою цінністю є якість життя людини і її здоров`я, права і свободи особистості. Та ще і доступ до всіх цивілізаційних благ.
Для цього потрібно здійснити зусилля і перестати сподіватися на те, що хтось зі сторони чи згори вирішать питання за нас. Це ми повинні зробити самі. І для себе. Як саме?
Перше – це відмова від непродуктивних і нераціональних енергетичних процесів. Існує дуже багато сфер застосування людської праці, що не вимагають надмірних енерговитрат і є не тільки значно ефективнішими, а і такими, що збільшують трудову зайнятість на роботах з більш комфортними і безпечними умовами. Зокрема, важливим напрямком такого застосування людської праці є спорудження екологічно чистого і енергетично маловитратного житла з місцевих будівельних матеріалів, технології виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, лісове і рибне господарство.
Друге – заміна деяких сфер застосування енергії від централізованих джерел локальними джерелами. Зокрема це системи освітлення вулиць, приміщень і реклами від акумуляторів, які вдень заряджаються від сонячних батарей. Це підігрів води для опалення і технологічних потреб від сонячних колекторів. Прогресивні технологічні і енергетичні розробки в багатьох галузях практичної діяльності і побуту знизять споживання первинної енергії ще на 25-30% за наступні п`ять років.
Третє – системне зменшення одиничної потужності електростанцій в системі, блоків на станції з одночасним збільшенням їх кількості і місць розташування – це перспективний напрямок щодо підвищення надійності і маневреності генеруючих потужностей. Без цього етапу трансформації енергетичного господарства Україна не буде мати перспективи розвитку. Щодо підготовки до нього, треба вже зараз вести роботу по впровадженню парогазових установок в місцях де є запаси вугілля, газотурбінних електростанцій в місцях добування природного і шахтного газу та КО-генерації в усіх місцях де є можливості для її впровадження.
Четверте – модернізація електричних мереж з метою радикального підвищення їх надійності. Секціоновані і забезпечені глибоким резервуванням, контрольовані і керовані засобами телемеханізації – такі мережі є актуальними вже зараз.
П`яте – впровадження режиму найоптимальнішої взаємодії між всіма ланками енергетичних процесів, регулювання графіку навантаження системи споживачами. Інституціональні зміни мають мету утворення на базі підприємств енергозабезпечення в підприємства з надання енергетичних послуг.
Такий перелік заходів має зорієнтувати вітчизняні підприємства на виробництво обладнання, що задовольняє вимоги до перспективних енергетичних установок. Збільшення занятості і доходів населення разом з радикальним якісним покращенням енергетичного господарства мають стати початком відродження довіри населення до держави.
Атомна енергетика має бути витіснена з використання за двадцять років. Експлуатаційний персонал АЕС після завершення життєвого циклу своїх ядерних установок повинен мати пріоритетне право на перекваліфікацію рівної чи вищої категорії посад або виконуваних робіт. Причини безперспективності АЕС в умовах України наступні:
– неможливість економічного обгрунтування співвідношення користь – шкода в умовах відкладених рішень;
– тривалий термін від прийняття рішення до введення в експлуатацію енергоблоку – фактично в експлуатацію вводиться морально застаріле обладнання;
– фактично відсутній механізм гарантій з боку наукового керівника, конструктора, заводу виробника у випадку дефектів конструкції, аварій і браку в роботі реакторного обладнання;
– велика потужність блока негативно впливає на систему у випадку його раптового розвантаження, велика кількість блоків на АЕС у випадку – аварії одного з блоків існує загроза для розвантаження всієї станції і системи в цілому;
– відсутність рішень щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом, високоактивними і вміщуючими трансуранові елементи радіоактивними відходами перетворює Україну в територію небезпечну для проживання людей.
Але навіть за умови відмови від атомної енергетики наслідки її діяльності, роботи підприємств ядерного паливного циклу та наслідки Чорнобильської катастрофи і радіоактивні відходи, що утворяться при знятті ЧАЕС з експлуатації вимагають термінових заходів зі створення потужної системи поводження з радіоактивними відходами.
Володимир Усатенко
Голова комісії з питань енергетики та Чорнобильських проблем УЕА «Зелений світ»
