Альтернативні види енергопостачання – стратегія сонячного майбутнього
Автор: Віталій Непомнящий
Різні держави в різний спосіб вирішують питання енергетичного розвитку. Найбільш розвинені з них намагаються вирішувати проблему енергоносіїв на основі нових підходів, в основі яких є: по-перше, покращення технологічного процесу з точки зору енергомісткості виробництва; по-друге, розвиток енергозбереження; по-третє, розширення виробництва енергії за рахунок відновлювальних джерел. В економічно розвинених країнах частка енергії, виробленої саме на відновлювальних джерелах постійно зростає. 
Україна ж на сьогодні є енергодефіцитною державою, яка, зокрема, імпортує 75 % природного газу та 85 % нафти і нафтопродуктів.
Водночас ми маємо багатий ресурс енергоджерел, – в наявності високий потенціал для використання сонячної енергії, біомаси. Також, в низці областей нашої країни, для забезпечення теплопостачання, цілком можливо використовувати енергію ТЕЦ, для вироблення якої український схід має достатньо вугілля. Для нефахівців може здатися дивним, але використання вугілля, паливних пелетів і брикетів у порівнянні з традиційним, звичним для наших міст і сіл газом, безпечніше, економніше, екологічно прийнятніше. Наприклад, у Німеччині, Чехії та інших країнах західної Європи успішно працюють сучасні котельні на твердому паливі, при цьому вони мають такі ефективні системи, які не забруднюють довкілля та повністю відповідають жорстким екологічним нормам ЄС. Між тим, потреби заводів-гігантів із застарілим, неефективним виробництвом, змушують політичне керівництво країни закуповувати російський газ, який обходиться більше ніж в 380 доларів за кубометр. Що є найвищою ціною з встановлених російських газовим монополістом «Газпромом» для країн Європи.
На 22 році незалежності Україна, неначе наркоман, сидить на російській газовій голці. Альтернативні види енергії розвиваються без допомоги держави. А переважна більшість «політичних лідерів» замість вироблення стратегії енергетичної незалежності України, вправляються демагогії, продовжуючи розповідати басні про світле європейське «завтра». Тому енергетична політика України чимось нагадує човен без вітрил. Куди газовий вітер подує, туди країну і несе.
Натомість, говорячи про енергоефективність, не можна не привести успішні приклади тих таки країн ЄС. Наш найближчий сусід – Польща – впровадила систему енергозбереження ще в далекому 1991 році. Ефективно використовуються місцеві ресурси та електроенергія, впроваджується геліоенергетика, виробництво біогазу, утилізації сміття, отримання теплової та електричної енергії від спалювання соломи та інших рослинних відходів…
Не можна не звернути увагу на досвід Швеції у питаннях економії. Вважається, що вміння економити дає можливість на одну третину зменшити витрати енергії для опалення.
Для прикладу, у шведському місті Брогаден використовуються спеціальні технології реконструкції та утеплення муніципальних, багатоквартирних будинків, збудованих у 1970-роках, які внесені до реєстру на капітальний ремонт.
В цілому ефективне енергозбереження має місце тоді, коли у країні створений ефективно діючий орган, який розробляє енергетичну політику, консультує уряд, розробляє правові документи, контролює їх виконання, надає необхідну допомогу фірмам і окремим громадянам уреалізації енергоефективної роботи. У цьому відношенні найкращий досвід має Німеччина.
В Україні ж продовжують кидатися з однієї крайнощі в іншу – тепер, як вихід з замкненого кола залежності від російського природного газу, нам пропонується розробляти поклади сланцевого газу, «на який Україна багата». При цьому ніхто не бере до уваги позицію українських та іноземних екологів, які стверджують, що сланцевий газ створює серйозну загрозу для клімату та навколишнього середовища. Видобуток сланцевого газу призводить ще й до забруднення ґрунтових та поверхневих вод, негативних наслідків для здоров’я людей.
Тим часом, чергова забавка геополітичних вишукувань влади під назвою сланцевий газ не оминула і Дніпропетровщину.
Дніпропетровська обласна рада без врахування думки вчених і громадськості дозволила іноземним компаніям провести розвідку родовищ сланцевого газу в Дніпропетровській області.
Експерти нагадують, що можновладці не збираються відмовлятися від ще однієї складової енергостратегії – планів по будівництву нових енергоблоків на атомних станціях. А враховуючи те, що низка існуючих енергоблоків давно відпрацювали своє (але, всупереч закону, продовжують працювати), думки про можливість повторення чорнобильської трагедії волею-неволею не можуть не виникати у свідомості кожного.
Думки експертів:
Олексій Ангурець, виконавчий директор Дніпропетровської обласної екологічної асоціації «Зелений світ»/ Друзі Землі – Україна».
Затратність використання енергії на одиницю продукції у нас одна з найбільших у Європі.
Наступне питання — це залежність підприємств від природного газу. Враховуючи те, що Україна купує газ в монополіста – «Газпрому», з точки зору енергетичної безпеки це не розумно. До того ж, як відомо, більшість українських великих підприємств – це монстри, які були збудовані ще в часи союзу і які використовують застарілі технології. А їхні господарі-олігархи зовсім не думають про реконструкцію. На низці заводів стоїть обладнання, якому більше п’ятдесяти років. Тож про яке енергозбереження тут може йти мова? Хоча сучасні технології дозволяють значно скоротити енергозатратність.»
Павло Хазан, український представник в Європейській Зеленій Партії
Альтернативні види енергопостачання
«Енергетична політика нашої держави на сьогоднішній день нагадує поганенький шкільний твір, в якому помилок значно більше ніж будь-якого здорового глузду. Отже, замість того, щоб займатися енергозбереженням, уряд розвиває такі джерела енергії, які можуть призвести до негативних екологічних, економічних та політичних наслідків для держави.
«Зелені» наполягають на використанні відновлювальних джерел енергії. В першу чергу – це сонячна енергетика, вітрова енергетика, біопаливо, звичайно, використання теплових насосів, а також геотермальних джерел енергії та енергії приливу та відливу. Сьогодні ключове питання – розробка державної стратегії енергоефективності. Позитивну динаміку ми спостерігаємо лише в сонячній енергетиці. До речі, наші сонячні електростанції одні з найбільших в світі. За наявності політичної волі, сонячну енергію можна використовувати достатньо ефективно. В Україні є всі можливості будувати і вітрові станції. Як відомо, такі станції вже побудовані на узбережжі Азовського моря. Звичайно, цього не достатньо, але якщо Україна матиме концепцію сталого розвитку і вона розвиватиметься в ногу з країнами західної Європи, тоді за деякий час відновлювальними джерелами енергії можна буде забезпечити до 40 % потреб України. Але якщо і далі ми будемо в 7 раз більше енергії використовувати на одиницю продукцію, ніж країни ЄС, то про яке енергозбереження ми можемо говорити? Великою мірою, це все і політичні питання…»
Отже, замість того, щоб в ногу з країнами ЄС впроваджувати нові енергозберігаючі технології, Україну чекають баталії навколо сланцевого газу та привабливості-непривабливості атомної енергетики.
Словом, ті питання, які більш розвинені держави ЄС вже успішно вирішили.
На сьогоднішній день в західній Європі вже розставили всі крапки над “і” – тамтешні урядовці не мають сумнівів, що саме за відновлювальними видами енергії майбутнє…Тож дозвольте запитати: а навіщо нам вигадувати велосипед?
